1

Система моніторингу водних ресурсів

 
2

З 1 січня 2019 року набрав чинності новий Порядок здійснення державного моніторингу вод, схвалений Кабінетом міністрів України восени 2018 року

За формою, Порядок, — це інструкція чи керівний документ щодо того, де здійснювати відбір проб або ж робити заміри, що аналізувати, з якою періодичністю та де використовувати, а за суттю — це фундаментальний документ який допоможе об’єднати в одну систему усіх суб’єктів водного моніторингу, аби вони злагоджено працювали за єдиним форматом. Саме дані з нової системи мають забезпечити успішність геоінформаційного модулю “Водні ресурси”, що розробляється в рамках проекту OpenAccess для системи “Відкрите довкілля”, а це в свою чергу значить – достовірні та актуальні дані про водні ресурси будуть доступні онлайн.

Навіщо потрібна нова система моніторингу?

Нова система моніторингу стане основою для підготовки планів управління річковими басейнами, а надалі буде базисом для оцінки стану їх імплементації, вона також допоможе отримати повну картину щодо реального стану водних ресурсів, а вже на основі цього буде досліджено джерела забруднення та шляхи покращення стану водних об’єктів. За старої системи моніторинг  здійснювався  “клаптиково”, чисельні державні установи дублювали функції один одної. Нова система повністю відповідає вимогам директив ЄС і є основою для всієї реформи галузі.

Ключові переваги нової системи

адже став невід’ємною частиною планів управління річковими басейнами, які чітко і ясно формулюють інформаційні потреби відповідно до визначених екологічних цілей та завдань.

Тобто оцінка стану проводиться для всього басейну (включаючи й підземні води), а не за ділянкою річки в межах адміністративного поділу. На законодавчому рівні інтегроване управління водними ресурсами за басейновим принципом запроваджено ще у 2016 році, з вересня по грудень 2018 року було створено 13 басейнових рад відповідно до існуючих районів річкових басейнів (за винятком району басейну річок тимчасово окупованого Криму).

Раніше порядок моніторингу вод не передбачав використання даних моніторингу для потреб інспекційного контролю. Зараз інспекційні органи, так само як і громадськість матимуть доступ до оперативної моніторингової інформації, що дозволить вчасно попереджувати зловживання і порушення природоохоронного законодавства так само як і запобігати екстремальним випадкам високого забруднення вод;

переважно — суто хімічних та фізико-хімічних, деякі з яких загалом не мали істотного значення для прийняття управлінських рішень, адже їх міряли лише тому, що хтось, колись давно, і незрозуміло чому вніс такі показники до програми моніторингу. У новому ж порядку 45 пріоритетних речовин-забрудників, абсолютна новація — біологічні показники, гідроморфологічні та ті, які є специфічними саме для цього басейну. Важливо і те, що різні показники застосовуються до поверхневих, підземних та морських вод;

яка притаманна управлінню річковими басейнами, цей недолік виправлено новим моніторингом — шестирічний цикл закладено в усі стандарти замірів і кожні 6 років усі річки після впровадження планів управління річковими басейнами досліджуються на наявність проблем, за їх результатами переоцінюються інформаційні потреби та вносяться відповідні корективи до програм моніторнгу, таким чином водні масиви наново оцінюються за станом — “хворі-здорові”. Відповідно до цих оцінок і відбувається фінансування природоохоронних заходів;

загалом — інструменти оцінки даних існував лише за певними  параметрами, і тому було складно робити які-небудь висновки з моніторингу. Наслідком цього стало те, що управлінці звикли приймати рішення не базуючись на даних моніторингу. Відтепер передбачено 5 класів екологічного стану та хімічного стану водного масиву. Усі стандарти — аналогічні тим, що працюють в ЄС. І саме головне, є зрозумілими і чіткими цілі, а саме досягнення та підтримання “гарного” стану водного масиву.

Раніше збір даних здійснювали Держводагентство, Гідромет, Держекоінспекція, Санепідеміологічна служба, і це лише стосувалося поверхневих вод. Морські води частково аналізував Гідромет (даних мало і лише на прибережній зоні. Підземні води останні кілька років фактично не аналізувалися. Кожна організація збирала дані у своїх табличках, своєму форматі та одиницях. В цілому більша частина повноважень дублювалася, існувала “колективна відповідальність” (читай: безвідповідальність), яка була спрямована на забезпечення галузевих інтересів, а не доброго стану річок. Наразі Порядок встановлює чіткий розподіл обов’язків, а Мінприроди виконує функцію зведення та координації роботи. Віднині для оцінки стану річок існує одна програма — на виконання якої спрямовані зусилля різних інституцій;

встановлення правил та бізнес-процесів, які будуть працювати на єдину мету, але усі вони залишатимуться лише мріями на папері, якщо не буде забезпечено нормальну роботу пунктів моніторингу. Зараз працює кілька сотен заплановано — декілька тисяч пунктів моніторингу.

Ключові задачі нової системи моніторингу 

водних об’єктів

Здійснення системної оцінки стану водних ресурсів та можливість ухвалення ефективних рішень на основі достовірних даних

Надання  не тільки доступу громадськості до достовірної інформації про стан водних об’єктів, але й належним чином верифікованої інформації про стан водних об’єктів

Інтеграція з ЄС — дані будуть класифіковані за європейськими стандартами та у повній відповідності до вимог водних директив ЄС

Джерела фінансування реформи

   Ухвалення постанови на рівні Кабіну створює законодавчу основу для фінансування системи з коштів Державного бюджету України;

 

   Грантові кошти від стратегічних партнерів України можуть бути спрямовані на матеріально-технічну базу для майбутніх постів моніторингу водних ресурсів. В цьому напрямку вже є позитивні приклади, зокрема в 2019 році Проект ЄС «Водна ініціатива плюс» (EUWI+) інвестує близько 500 тисяч євро в сучасне обладнання для лабораторії з аналізу якості вод Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ у місті Вишгороді, Київської області.

 

   Запланована реформа екологічних фінансів передбачає можливість ефективного використання коштів місцевих екологічних фондів, зокрема — на потреби системи моніторингу.

Директиви ЄС на виконання яких 

спрямована реформа

Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 20 жовтня 2000 року про 

встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері водної політики

Директива 2008/56/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 17 червня 2008 року про 

встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері екологічної політики щодо морського середовища

Директива Ради 91/676/ЄЕС від 12 грудня 1991 року про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами 

з сільськогосподарських джерел

Директива Ради 98/83/ЄС від 3 листопада 1998 року про якість води, придатної для споживання людиною 

(Директива про питну воду)

Директива Ради 91/271/ЄЕС від 21 травня 1991 року про очистку міських стічних вод

Директива 2007/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2007 року про оцінку та управління 

ризиками затоплення

Стан впровадження:

Нова система є обов’язковою з 1 січня 2019 року, протягом 5 має бути розроблена матеріально-технічна база нового моніторингу, а після 2024 року передбачається системний перегляд та покращення системи. 

Джерела інформації:

Зелена книга “Стратегія водної політики України”

Розділ “Стале управління водними ресурсами” на офіційному сайті Мінприроди

Блог Миколи Кузьо, заступника міністра екології та природних ресурсів України з питань євроінтеграції на Українській правді